Якуюсь маразматичним чуваком, якого звуть Стів, і у мене є переривчасті пригоди для розповіді. Щось здається, якби вштовхнути мене усередину унікального телевізійного шоу, де головними героями є здається наркотики та таксі. Почнемо!
Це було зовсім нещодавно, коли я знаходився на дні свого життя. Життя настільки програвало мені, що навіть найкращі старі друзі не могли збагнути, яких проблем я зазнав. Але я знайшов вихід з цієї безвихідної ситуації, і цей вихід мав назву NBOM.
Я надіслав підозрілу листівку моєму друзящому Бобу, і він сказав мені про нову закладку, яку він знайшов. Він говорив, що це просто халява, і що я мусив спробувати її. Він сховав її під підлогою й прислав мені адресу. Я вирішив спробувати себе, і відправився туди.
Коли я потрапив на цю адресу, я побачив двох сурово виглядаючих типів, які виглядали як дилери наркотиків. Моє серце билося, як божевілне, але я вирішив не показувати свою боязнь. Я показав їм закладку від Боба, а вони розгорнули її переді мною. Я був збентежений, адже до цього моменту я ніколи не бачив наркотиків так близько.
Стити: "Чорт, це виглядає надзвичайно круто! Я готовий задонатить за це!"
Дилер 1 зіскочив на мене з поглядом пильової рибки.
Дилер 1: "Ти готовий втерти це прямо зараз?"
Я зробив глибокий вдих і заспокоївся.
Стів: "Так, давай замісимо це!"
Вони просунули мені закладку, і я заглянув на неї, малесенький шматочок паперу з якимись чудовими малюнками. Я втомився загінити її, але мені допомогли. На моєму небі вибухнуло повночасне сонце, коли я втерся закладкою.
Все, що я бачив, були яскраві кольори, значки, химерні фігури, що повзали, і музика, яка здавалася надзвичайно реальною. Це було як життя в іншому 3D світі. Заманившись в це диво, я забув про час. Але врешті-решт, мої друзі з NBOM повернули мене до реальності.
Дилер 2: "Братуха, це лише початок. Ти отримаєш дійсно крутий нарко похмілля, яке зветься 'на кумарах'. Ти готовий?"
Задонативши ще кілька доларів, я зрозумів, що борщу вже не дістатися. Я погодився та отримав свою дозу "на кумарах".
Це було шалене відчуття, коли твій мозок знаходиться в іншому розмірі, а ти хочеш розглянути кожну частину цього світу. Мій мозок був обсіяний калейдоскопом яскравих кольорів, і я почував себе на небі. Це був незабутній досвід, але якщо уся ця хуйня стала бути занадто складною, і мої друзі казали мені, що я повинен загонити себе в таксі.
Так я і зробив. Поїхав у таксі, як добитий, але проте задоволений чувак. Водій таксі був старий, гундосний тип, який ніколи не зрозуміє, наскільки великий дар мені подарували друзі з NBOM.
Я підійшов до таксі, відчуваючися як справжній герой, і вліз до нього. Водій виглядав, як той, хто акурат закінчив п'ятихвилинну бійку.
Але все ж таки, коли я сів у таксі, у мене і водія з'явилася спільна мета - дістатися до моїх пригод. Він звернувся до мене.
Водій: "Куди завезу тебе, чувак? Готовий до найкращої поїздки свого життя?"
Стів: "Так, давай поїдемо до найкрутіших місць, на які впав мій вибуховий розум. Я хочу побачити весь світ!"
Так, чувак! Я був обдурений, моє мозкове просторове відчуття було просто неперевершеним. Я провів цілий день з водієм таксі, проїжджаючи найкрутіші місця міста. Він показав мені місця, де він власне на часи молодості різав наркотики, місця, де він употребляв, і місця, де він куплював закладки.
Стів: "Братві, це крута пригода, ми живемо в шаленому світі!"
Так, чувак, це була щось незабутнє. З кожною новою пам'яттю я розумів, що моя життєва подорож стала дійсно вартою. Я навіть помітив, як водій підкручував свою музику в таксі, яка чудово доповнювала мої зліпки світла, кольору і звуку.
Але, як у кожній епопеї, моє пригодництво мало кінець. Нарешті, ми повернулися до пункту призначення, і я вийшов з таксі. В моїй душі було сумно, але я знаходився на новому рівні свідомості.
Стів: "Друзі, дякую за ці дивовижні моменти. Я завжди згадуватиму цей час, коли я втерся закладкою NBOM і пройшов таксі!"
Я підійшов до водія, віддав йому гроші і поклав на його руки, за все, що він зробив для мене.
Стів: "Задонати за такий досвід - це щось незвичайне!"
Так, чувак, це було моє незабутнє пригодництво. Я піднявся на новий рівень свідомості, пізнав нові екстази, і переживав нові емоції. І тепер я готовий поділитися цим досвідом з усіма, хто готовий ризикувати і зазирнути у світ NBOM.
Але, братва, че как дела? Ну, посмотрите, мой чумак, как я натворил делов, братухи! Ни к нему-то, там в театре выступление было, а я весь отмороженный, на закладки NBOM втюхался, так и пошел, так и приперся в этот чертов театр.
Чесслово, уже с самого начала всё неправильно пошло. Вылез из подъезда, а мне на голову крышу сорвало - я это по своему сленгу наркоманскому "рублю". Так и рульнулся в ту варево, где место всяким хулиганам и фриков. Думаю, это из-за тех проклятых попперсов, что я до этого нахватался. Начал я заглядываться на девок, а они мне в ответ дыхание свое волными волосами тушат. Вот такая промокашка.
Ну ладно, выходит, думаю, я в театре сижу, а тут начинается этот ад. Сцена, артисты, вижу братана-трухана, вместе с ним и еще пару "химікатов", типо я на душе такой: "Ёпрст, а я одинок, пацаны такие крутые, а я - маргинал никакой". Втюхался бы в эту афганскую коноплю, подумал я, может поменьшески себя унижать.
Ща че, братва, я сажусь на свое место, а рядом со мной сидит какая-то примосуха. Одета-то она как "кукуха", пусть меня даже моча берет, но вся такая угарная, раздуваясь. И всё в такой своей шелухе и кричит:"Ох, я так заинтересована в этом спектакле, вот уж не ожидала!" Ну, я то ее сразу прорываю, она сюда не ради шоу, а ради эффектной фоточки на своей стене, блядина. Но я не стал с ней в перепалке лезть, пусть она себе там фотки делает, а я думаю, как мне быть, чтобы не опозориться.
Ну, конечно, как гопнику сподручней и удобней в этих ситуациях: зубрить. Подсел рядом с ней на мастер-класс, где раскладывали смысл всех тех искусственных движений и пр. Не то чтобы это меня особо интересовало, но это помогло мне один раз аккуратно присесть на стул, чтобы не охренеть и не свалиться со смешной походкой.
Вижу, на сцене началось что-то уж слишком философское. Я жду, когда они уже начнут петь, резвиться, веселить публику, а они все сидят, запивают насравшейся грустной музыкой и что-то там шепочут друг другу, словно хотят запомнить этот унылый момент каждый на свой маленький лоскут бумажки в углу. Блядь, а кому это нужно, сука?
Решил я потакать свое мимолетное желание рубить. Вот, думаю, я кашлять начну, весь зал вздрогнет от моего угарного кашля. Вот, думаю, им будет нехило на всех площадках говорить: "Там в театре один дикий дебил сел, начал харкать, словно хрен его понес, блядина!" А он сам сидит и лоб расколоть могет, че мне его не устраивать.
Так я там рублю, кашляю от души, отдуваясь от всех своих проблем. Но видюха не та, никакой весельчак-артист мне на сцене не встретил. Все сидели словно молчаливые и печальные немцы крестиком ломали свои скулы. А я в угаре, типа: "Вы че, клоуны, покажите, как весело и безбашенно вы тут живете затеями своими!"
Решил, братва, крафт подкинуть на сцену. Наткнулся на этих наркотушек, что говорят, это промокашка стопудовая. Они дико действуют, особенно в группе. Подумал, может, всех этих актеров все таки растопчу своим харям? Беру я ту промокашку, выпихиваю из бутылки и вдыхаю, ровно как глубоко вдыхают все вокруг меня. Все ржут, смеются - значит, работает.
Подумал я, ну и пусть будет, дайте мне еще и галюциногенную фигню. Взял я свои афганские закладки, те, что весь зал и сцену загадили бы в побелку, и аккуратно протолкнул их внутрь своей кожанки, типа подстраховка. Не успел я свою порцию попить, как сцена стала смотреть на меня в таком страшном восторге, что уже отбрасывает, словно я их король что ли?
Я подумал, конечно, это я только себе казалось таким важным персонажем, а на самом деле это все мои галлюцинации с промокашкой вместе. Но кому теперь делать "фейс контроль", чтобы проверить мою классность? Вот лохи, блин, растерялись, слушают якобы мои крики. А я подумал, ну, давайте сыграем на полную, поаксцентирую в крике каждого слова на минуту. Вот такой угарный вариант.
Я закрываю глаза, думаю: "Ёпт, мож стоит, все уже говорят обо мне на фейсе, вайбере и инсте?" До тех пор, пока я закончил учебу на уникального пацана. Ребятки, вы не поверите, но каждый начал вокруг меня собираться, все ищут свой мордофон и предлагают перезагрузку своих жопок. Ну, я то понял, что это все мои галюцинации, но пусть меня все-таки местные себя уважают, хотя бы на такой ступени.
А вдруг потом на углу говорят: "Все знают, что этот чувак в этом самом театре показал, как яйца из кармана достать и спереть?" Ну, все понятно, я тыкаю в свою сестренку в конце концов, а тут мне говорят: "Ой, не я, это всего лишь покемон, он просто тебе в голову сунулся и начал говорить на своем смешном "покемонском" языке."
Я не хотел никого унизить, я просто хотел показать, что я - единственный харизматичный персонаж на этой сцене. Но поймите, братцы, я как наркоман и гопник, я такой по своей существу, и "покемону" это показалось странноватым.
Так что, братва, если вы когда-нибудь пойдете в театр с подобными загадочками в голове, то помните: не всем такое повезет, как мне. Ведь мое опозоривание плохо стало для всех - для меня и для тех, кто захотел меня сразу всё-таки заговорить. А как они, братцы, умеют рубить, с них уж точно не выйдет. А это так и останется в памяти иногда - призраками гопников и наркоманов, которые загадочно посещают театры, словно дикие животные со своими привычками. Страшно?